ЩО БУЛО ПОТІМ (2 стр.)

Тема

Його поміч уже не була потрібна. Тут треба було вже не лікаря, а трунаря.

Професор Трембовський підійшов ближче.

Він схопив дідову руку, яку щойно пустив його колега. Так, рука була холодна, тверда і негнучка. Пульсу в ній, певна річ, не було.

— Чорт забирай! — пробурмотів він. — Але ж вони вмерли, можливо, ще вчора? — уважно і гостро він скинув очима на Сахно. його погляд був пронизливий і підозріливий.

Проте Сахно витримала й цей погляд. Вона вже не хвилювалася і була спокійна.

— Ви помиляєтеся, професоре, — сказала вона і зробила крок ближче. — Цьому вже близько три тижні… Я хочу сказати, вже два тижні, як вони в такому стані.

4

В кімнаті запало мовчання і зробилося тихо-тихо.

Коло мертвих завжди стоїть тиша. Вона утворюється сама собою. З пошани до померлих, з остраху перед огидною неминучістю смерті, з приниження перед непереможністю цього закону природи люди замовкають і нишкнуть. Проте професор Харловський, професор Трембовський та доктор Івановський були лікарі, хірурги. Лікарі звикли бачити смерть. Ціле своє життя вони тільки те й роблять, що борються з смертю. Пошана, острах, приниження — це не про них. Але вони добре знають закони смерті. Закони смерті і закони життя. Це закони непорушні, невблаганні, непереможні. І от вони почули від цієї дівчини скривдження цих законів.

Троє лікарів мовчали і пильно дивилися на Сахно. Вони побачили перед собою молоду жінку, дарма що в заглибинах повік, на чолі і коло губ життя поклало вже свої знаки праці, мислей, труднощів і боротьби. Лікарі дивилися на ці знаки і пробували читати з них ціле життя цієї людини. З їхніх пронизливих поглядів можна було зрозуміти, що за пацієнта вони вважають саме її.

Проте вони були не психіатри, а хірурги. Їм тут не було чого робити. І професор Харловський, дарма що такий нерухливий на виглядіперший зробив уже кілька кроків до дверей. Він поспішав. Автомобіль мав бути на дев’ять п’ятнадцять. На нього чекали справи, хворі, лікарі, операції.

Та коли він проходив повз Сахно, повз цю чудійку, що запросила лікарів до померлих людей, вона, ця чудійка, спинила його за руку.

— Одну хвилинку, докторе! Ви ще маєте час. Я вас дуже прошу!

Доктор Івановський залишив мертвих і наблизився до Сахно.

— Я, мабуть, не зрозумів вас, громадянко, — сказав він, силкуючись надати голосові найбільшої м’якості й задушевності. — Ви сказали…

— Я сказала, що вони в такому стані вже два тижні. Навіть більше.

— Але ж у такому стані, - згадку про два тижні доктор Івановський постарався обминути, — але в такому стані вони аж ніяк не потребують лікарської допомоги. І консиліуму, певна річ, також.

— Тек-с. І ви мусили б викликати районного лікаря, який і склав би вам акт про смерть! — сердито відрубав професор Харловський.

В цей час до них наблизився і професор Трембовський. Він потирав долоні.

— Пробачте, громадянко! — сказав він. — Але з ваших слів і взагалі з усієї вашої поведінки видно, наче ви сумніваєтеся, що цей стан є смерть? Так я вас зрозумів?

— Саме так!

— Чорт забирай! — професор чекав на таку відповідь, але все ж таки вона вразила його, коли він її почув. — Чорт забирай! Але ж для нас тут немає ніякого сумніву!

— Бо ви помиляєтеся, професоре.

— Чорт забирай!

Професор Трембовський, незаперечний авторитет і видатне медичне світило, був зовсім спантеличений поведінкою Сахно.

- І ви твердите, що цей стан триває вже два тижні?

— Так. Навіть більше.

— Чорт забирай!

Професор тер свої долоні ще дужче. Обличчя йому мінилося й сіпалося.

— Для чого ж ви запросили сюди нас, моя дитино?

— Ви мусите допомогти.

— Тек-с… — професор Харловський схилився докторові Івановському до вуха. — Цікавий випадок маніакаль-ності, га, колего? Але я поспішаю. Пів на десяту в мене починається прийом.

Івановський не сказав нічого. Він уважно стежив за Сахно, коли вона говорила з професором Трембовський. Сахно була бліда, кінчики пальців їй тремтіли. Але загалом вона була стримана і спокійна. Професор Трембовський проти неї був значно нервовіший. Він, проте, покинув уже терти свої долоні і взяв Сахно за руку, немовби збирався шукати в неї пульс.

— В такому разі якої саме допомоги ви ждете від нас, дитино?

- Їх, — Сахно кивнула на померлих, — їх треба повернути до життя, професоре.

5

— Чорт забирай! — професор Трембовський випустив руку Сахно і закашляв. Кашляти йому зовсім не хотілося, але він кашляв довго і все шукав по кишенях носової хусточки. Нарешті він її знайшов і голосно висякався.

— Якраз дев’ять п’ятнадцять, — сказав професор Харловський. — Тек-с. Моє поважання.

— Професоре!

— Я мушу йти. За п’ятнадцять хвилин у мене починаєт ться прийом. На мене чекають пацієнти. Моє поважання!

Але Сахно ще на якусь мить притримала його за руку, її руки почали тремтіти ще дужче. Вона дуже хвилювалася. Голос їй також трохи вібрував.

— Професоре… Товариші!.. Я вас дуже прошу. Це, звичайно, так важко повірити. Але запевняю вас. Їх треба за всяку ціну оживити. Це важко. Але, запевняю вас, ви це можете. Я розповім вам. Я маю всі матеріали. Вони вмерли. Власне, вони перестали жити… Тобто я хочу сказати, що цей стан…

Сахно захвилювалася і збилася. Але на допомогу їй прийшли обставини. Під вікном раптом гучно ревнув клаксон автомашини. То під’їхала замовлена на дев’ять п’ятнадцять машина. Вона мала розвезти лікарів.

Професор Харловський звільнив свій рукав з рук Сахно і, обминувши її, пройшов через першу кімнату до передпокою. Він поспішав. На нього чекали хворі. Та взагалі йому тут нічого було робити. Він був хірург, а не психіатр. Марно загинуло стільки часу! Він був розгніваний і навіть не ховав свого незадоволення.

Сахно хутко пішла за ним. Але не до передпокою, а тільки до першої кімнати. Там вона кинулася до вікна. Вона легко зітхнула, коли побачила, що під вікном спинилося авто і з його кабіни саме вилазить двоє людей. Один був мужчина в цивільному пальті, друга була жінка в шкуратянці військового типу.

Професор Трембовський та доктор Івановський і собі нерішуче рушили до першої кімнати. Вони були ні в сих ні в тих і досить безпомічно перезиралися за спиною Сахно. Випадок був патологічний. Перед ними був екземпляр маніяка. Смерть, трагічна загибель двох близьких людей, мабуть, брата й батька, тяжко потрясла її психіку. Тут потрібен не консиліум, а карета з психіатричної лікарні. Але тим часом її треба якось заспокоїти. Правда, це не їхня — хірургів — справа, але все ж таки вони лікарі і люди, певна річ…

Клаксон загув удруге — голосніше і довше. Вони скосили очі на вікно і прислухалися до звуків з передпокою. Там грюкав, взуваючи калоші, розгніваний професор Харловський. Потім він стукнув палицею, сердито прокашляв і гримнув за собою дверима, його палиця і калоші прочовгали по сходах згори вниз. Знизу вгору, йому назустріч, поспішно протупотіли дві пари невідомих ніг.

Клаксон тепер уже загув безперестанку і нетерпляче.

6

Професор Трембовський і лікар Івановський рішуче підійшли до Сахно. Треба кінчати. Їм також треба було поспішати. У професора Трембовського операція. У доктора Івановського лекція. Вони вже умовилися. Доктор Івановський заговорить пацієнтку, тим часом професор Трембовський напише записку до психіатричної і пошле її з таксі.

Проте йому не пощастило це зробити. Саме як він дістав олівця, рецептурну книжечку і збирався писати записку, двері до передпокою знову гучно грюкнули, і двоє голосів, міцних і голосних, сполохали напружену тишу квартири, заселеної мертвими, хворими і лікарями. Дзоє — чоловік і жінка — простували сюди, жваво балакаючи. Вони хутко пройшли передпокій і, широко розчинивши двері, вбігли до кімнати. Саме — вбігли. Інакше не можна сказати про такий раптовий прихід, такі рвучкі рухи, гучну мову, всю їхню піднесену поведінку, таку несподівану й недоречну тут, біля двох мерців.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке