Вогненний водоспад

Тема

ПЕРША ЗУСТРІЧ

І

Ніч на Землі була світлою. Місяць, немов велетенський ліхтар, заливав усе навкруги рівнимблідим сяйвом. Полотно залізниці розтинало навпіл густий ліс і, поблискуючи рейками, тяглося відобрію аж до залізничного мосту. Далі, по той бік мосту, дорога побила поворот і ховалася запагорбом.

Такої місячної ночі вартувати міст було, мабуть, анітрохи не краще, ніж темної

У непроглядній темноті доводилося стежити лише за ділянкою, освітленою сяйвом електричнихламп. Далі однак нічого не було видно. Місячної ж ночі чергувати було складніше. Звиклі дотемряви очі чітко розрізняли тіні від дерев. Місяць поволі котився по небу, то заходячи за хмари,то виглядаючи з-за них, і тіні неквапно пересувалися, створюючи на землі кожної хвилини новийвізерунок. Здавалося, що разом з тінями хтось таємничий і спритний поволі пробирається в тишіночі з лісу до залізничного мосту…

Гвинтівка, заряджена бойовими патронами, не гнітила плеча. Навіть приємно було відчуватиліктем її приклад. Приторкання до неї створювало відчуття впевненості й сили.

Вартовий зітхнув і закрокував у зворотний бік. Ліс стояв довкола безлюдний і загадковий,тихо шелестячи листом… Попереду по річці повільно підпливав до мосту буксир з двома вогнями набортах — зеленим і червоним. Вартовий дійшов до будки і машинально поглянув на годинника. Частягся нудотно довго. До зміни ще цілих сорок п’ять хвилин. З порту, розташованого внизу на ріці,долинув глухий гудок пароплава. Вартовий прислухався. Там ішло своє звичайне життя. Там не булотакої самотності, як у людини на варті нічної зміни. Гудок пароплава завмер. Вартовий повернувсяі поволі рушив назад. Ось так усю зміну: вперед-назад, вперед-назад, тільки б не заснути…

Здалеку знов долинув сильний гул низького тону, який буває на заводах, коли випускаютьнадлишок пари високого тиску. Минуло декілька секунд, почувся короткий ляск, і гул змовк.

II

Якби вартовий зміг заглянути на десять кілометрів вдалину, то він побачив би на галявині вгустому лісі дивний предмет, що мав форму зрізаного конуса з опуклими днищами. Він непорушнолежав на боці, великий, завбільшки як висока сосна. Довкіл нього палахкотіло полум’я — горілистовбури повалених дерев, поламані сучки, сухе листя, чагарі. Полум’я підкрадалося знизу домолодих ялинок, перекидалося по тоненьких сухих гіллячках з однієї на іншу, підіймалося вгору, імолоді ялинки спалахували враз, наче смолоскипи, потріскуючи зеленими голками. До неба зліталиснопи іскор. На галявині пахло хвоєю. На низьких хмарах з’явилась рожевувата пляма — відблисклісової пожежі, що почалася. Десь збоку, в гущавині темного лісу, різними голосами кричалирозбуркані птахи. Мурашки сміливо кидалися назустріч полум’ю, намагаючись захистити від ньогосвої житла, й гинули, спалахуючи одна по одній — маленькі непомітні герої…

І раптом з дивного предмета в усі боки з шипінням ринули товсті білі струмені рідини. Вонивипаровувались у повітрі, перемішуючись з полум’ям, окутуючи все навколо густою голубувато-білоюзавісою. Щільна хмара поповзла лісом, залазячи в кожну щілинку, огортаючи кожен листок,підіймаючись вище верхівок дерев, немов ковтаючи розбурхане полум’я.

Відблиск пожежі на низьких хмарах зник. Слабкий вітер через силу гнав лісом важку хмару.Вона пересувалася поміж стовбурів, наче ватяна, знехотя, чіпляючись за кожне дерево, за коженсучок, за кожну травинку. Коли хмару віднесло вбік, на галяві годі було помітити бодай іскринкучи найменшу тліючу вуглинку. Ніде не курів димок. Пожежу було погашено майже миттю. Тільки пара,що здіймалася де-не-де від обпаленої землі, та чорні плями опіків на стовбурах дерев нагадувалитепер про неї.

Всередині важкого дивного предмета пролунав гул, і величезний зрізаний конус гойднувся,підвівся вертикально й повільно злинув у повітря над обпаленою галявиною. Його нижнє днище висіловсього за два-три метри над поверхнею землі, а верхня частина підносилась метрів на п’ять надлісом.

Не чути було ревіння заведених реактивних двигунів. Не було вогняних струменів, не було ігвинтів, що крутилися б, та, незважаючи на це, величезний конус висів над землею без усякихвидимих опор. Ось він повільно наблизився до високої берези. На якусь частку секунди із нижньогоднища майнув сліпуче-білий промінь, черкнув по стовбуру, за одну мить навкоси перерізав його, івелике дерево, осівши, здригнулося і впало вниз, чіпляючись зеленою верхівкою за гілки найближчихдерев. Почувся глухий удар об землю і тріск сучків, що ламалися…

III

У приміщенні командного пункту протипожежної оборони пролунав телефонний дзвінок. Черговийофіцер швидко зняв трубку. Те, що він почув, вразило його.

— Повторіть донесення! — наказав він.

— У квадраті 167-В дві хвилини тому зробив посадку невідомий літальний апарат.

— На якій висоті, яким курсом, з якою швидкістю підлітав цей літак до квадрата 167-В?

— Невідомо. Радіолокаційні станції зафіксували його тільки в мить посадки. Але це нелітак…

— А що ж?

— Неясно. Літак у тому квадраті сісти не може. Там густий ліс. Сигнали були дужеінтенсивні, як від металевого предмета, що знижувався вертикально. Схоже, що сіла велетенськаракета…

Черговий офіцер невдоволено поморщився. Після численних космічних польотів довкола земноїкулі операторам радіолокаційних станцій тепер ввижаються ракети й космічні кораблі, щоприземляються.

— Гаразд. Стежте далі! — кинув він у трубку і поклав її на телефонний апарат.

Офіцер уважно подивився на карту. Квадрат 167-В був недалеко від річки. Поблизу населенихпунктів не значилось. Кілометрів за сорок — річковий порт, а неподалік нього — великийзалізничний міст.

Що це могло бути? Можливо, аварія, впав літак? Але тоді його “вели” б радіолокаційністанції на всьому попередньому маршруті. Чому ж так врізалися в пам’ять слова, що сигнали булидуже інтенсивні? А раптом і справді якась ракета?..

Він прийняв рішення.

— Екіпажеві вертольота номер чотирнадцять. Бойова тривога! Негайно обстежити квадрат 167-В.Приземлився невідомий літальний апарат. Тримати зі мною постійний радіозв’язок! — віддав вінкоманду.

За кілька хвилин з аеродром піднявся військовий вертоліт. На крайках його алопатій горілибілі електричні лампочки. Вони зливалися у вогняну стрічку від швидкого обертання. Знизуздавалося, що в нічне небо звилося вогняне коло. Вертоліт на секунду завмер над аеродромом, потімупевнено розвернувся і швидко пішов у бік квадрата 167-В.

IV

Помічник капітана буксира “Чайка” примружив очі і пильно придивився вперед. Місяцьтільки-но зайшов за хмару. Стало темно. Помічникові здалося, що попереду над свинцево-чорноюповерхнею річки бовваніє якийсь великий предмет.

Справді, щось чорніло над водою. Чи то зустрічний пароплав без вогнів, чи якесь плавучегромаддя, а може, баржа, що занурилася носом у воду й, захоплена течією, швидко пливла назустріч.Помічник капітана схопився за ручку і різко смикнув її. Сильний гудок розітнув нічну тишу йпокотився над річкою, затихаючи у прибережному лісі.

Незрозумілий предмет швидко наближався, ніяк не реагуючи на гудок. Помічник майже повністюзупинив машину. Гукнув капітана. Тепер буксир завмер на середині річки. Течією його зносилоназад, під міст.

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Популярные книги автора